Органи і системи органів тварин

Орган — це частина тіла, що має певну форму, займає певне міс­це в організмі і виконує характерну функцію. Органи складаються з тканин. В утворенні кожного органа беруть участь різні тканини, але одна з них є головною — провідною, робочою. Наприклад, для мозку це нервова тканина, для м’язів — м’язова, для залоз — епіте­ліальна.

Інші тканини, представлені в органі, виконують допоміжну функ­цію. Так, епітеліальна тканина вистилає слизові оболонки органів системи травлення, дихальної системи і сечостатевого апарату, а спо­лучна тканина виконує опорну й живильну функції, утворює сполуч­нотканинний кістяк органа, м’язова тканина бере участь в утворенні стінок порожнистих органів.
Орган є біологічною системою, але самі органи виступають ком­понентами більш складних систем, які називаються фізіологічними системами.
Системи органів взаємопов’язані і взаємозалежні, а процеси, що в них відбуваються, узгоджені.

Розрізняють такі фізіологічні системи й апарати органів:
опорно- руховий апарат, покривна система, система травлення, кровоносна, лімфатична, імунна, дихальна, видільна, статева, ендокринна, нер­вова системи.

Опорно-руховий апарат складається зі скелета і м’язів. Кістко­вий скелет — це тверда основа організму. До кісток при­кріплені скелетні м’язи, за допомогою яких здійснюються різні рухи, наприклад ходіння, біг, фізична робота.

До покривної системи належать шкіра і слизові оболонки, що ви­стилають зсередини порожнини носа, рота, дихальних шляхів і сис­теми травлення. Головна функція покривної системи — захисна.

Система травлення починається порожниною рота, у якій розміще­ні язик, зуби, слинні залози. Звідти їжа надходить у глотку, а потім у стравохід. Подальше перетравлювання їжі відбувається у шлунку й кишечнику. Перетравлювана їжа піддається впливу травних фер­ментів, які виробляються у травних залозах. У результаті утворю­ються речовини, необхідні для побудови тіла, добування енергії, за­безпечення діяльності організму.

Кровоносна (серцево-судинна) система утворена серцем і крово­носними судинами, по яких кров розноситься до всіх органів і тканин. Кровоносна система забезпечує всі органи поживними речовинами й киснем і видаляє з органів продукти обміну речовин, у тому числі й вуглекислий газ.

Лімфатична система — це частина серцево-судинної системи, ко­тра доповнює венозну систему . Це мережа судин і органів, що є джерелом і переносником клітин, які забезпечують імунітет, а також повертає надлишок тканинної рідини в кров. До структури лімфатичної системи входять лімфатичні капіляри, лімфатичні суди­ни, лімфатичні вузли, лімфатичні стовбури і протоки.

Імунна система — це комплекс анатомічних структур, які забез­печують захист організму від різних інфекційних агентів і продуктів їхньої життєдіяльності, а також тканин і речовин, що виявляють чужорідні антигенні властивості. Імунна система людини включає залози внутрішньої секреції.

Дихальна система бере участь у процесі газообміну, забезпеченні організму киснем і виведенні вуглекислого газу (мал. 46.5).
Видільна система виконує функцію виведення продуктів обміну речовин. Основними органами цієї системи є нирки.
Статева система виконує функцію розмноження. В органах стате­вої системи формуються чоловічі і жіночі статеві клітини.

Ендокринна система включає різні залози внутрішньої секреції. Кожна з них виробляє і виділяє у кров особливі хімічні речовини — гормони, які беруть участь у регуляції функцій усіх органів.

Нервова система об’єднує всі інші системи, регулює та узгоджує їхню діяльність. Будь-який орган може нормально функціонувати лише за умови збереження його зв’язків із нервовою системою. Крім того, за допомогою нервової системи й органів чуття здійснюється регуляція поведінки організму в навколишньому середовищі. Нервова система утворена головним і спинним мозком, від яких відходять нерви, що пронизують усі ділянки тіла. Головний і спинний мозок утворюють центральну нервову систему, а нерви — периферич­ну.

Органи рослин
Корені, стебла і листя забезпечують процеси життєдіяльності, ріст і розвиток рослин — це вегетативні органи. Квітки, плоди й насіння виконують функцію розмноження рослин — це генеративні органи.
Корінь — осьовий вегетативний орган. Він закріплює рослину у ґрунті (опорна функція), поглинає із ґрунту воду і мінеральні ре­човини (всмоктувальна функція) і проводить їх у стебло (провідна функція). Крім того, у коренях часто відкладаються про запас поживні речовини (запасаюча функція). У цьому випадку вони потовщуються і перетворюються на коренеплоди (буряк, морква, ре­диска).

Стебло — теж осьовий вегетативний орган рослин. Він утримує листя, піднімаючи його до світла, а також квітки і плоди, є для них опорою (опорна функція). По стеблу вода і мінеральні речовини ру­хаються із кореня в листя, а поживні речовини — із листка в корені (провідна функція).

Листок — бічний орган рослин. Листки виконують дві важливі функції: фотосинтезу і випаровування води.

Корені, стебла й листки не можуть виконувати свої функції окремо одне від одного. Тільки за умови тісної взаємодії всіх вегетативних органів можливе життя рослинного організму.
Квітки, плоди й насіння виконують функцію розмноження рос­лин (мал. 46.9). Але цвітіння, дозрівання плодів і насіння неможливе без поживних речовин, які надходять до генеративних органів із веге­тативних. Таким чином, робота коренів, стебел і листя створює умови для утворення квіток і плодів, тобто для розмноження рослин. Рослина — це єдина цілісна система, усі частини якої тісно вза­ємодіють і залежать одна під одної. Для нормальної життєдіяльності рослин необхідний розвиток і взаємозв’язок усіх органів.