Особливе середовище існування - живі організми

 Особливе середовище існування - живі організ­ми - за своїми властивостями значно відрізняється від інших. Воно досить різноманітне. Так, якщо на організми, які мешкають на поверхні інших, факто­ри довкілля впливають безпосередньо, то на ті, що живуть усередині хазяїна, ці фактори діють лише опосередковано. В ролі хазяїв можуть бути будь-які організми - від бактерій до квіткових рослин і ссавців.

Усі форми співіснування різних видів організмів називають симбіозом. Симбіоз може ґрун­туватись на харчових зв’язках (коли організм хазяї­на, залишки його їжі чи продукти життєдіяльності слугують їжею симбіонту) або просторових (симбіонт оселяється всередині або на поверхні організму ха­зяїна чи організми різних видів спільно використо­вують певні місцеіснування: нори, черепашки тощо).

Симбіоз може бути обов'язковим або необов’яз­ковим. У першому випадку існування обох орга­нізмів або одного з них неможливе один без іншого (гриби, що входять до складу лишайників, стьожкові черви - паразити хребетних тварин тощо). У друго­му випадку організми можуть існувати разом або окремо один від одного (наприклад, деякі актинії і раки-самітники). Залежно від характеру взаємо­зв’язків розрізняють такі основні типи симбіозу: па­разитизм, коменсалізм і мутуалізм.

Паразитизм - тип взаємозв’я­зків між організмами різних видів, за яких один із них (паразит) тривалий час використовує іншого (ха­зяїна) як джерело живлення і середовище існуван­ня, частково чи повністю покладаючи на нього регуляцію своїх взаємозв’язків із зовнішнім середо­вищем. Паразитизм трапляється серед різних груп організмів: бактерій, грибів (сажки, борошнисто-росяні, ріжки), тварин (найпростіші, плоскі та круглі черви, членистоногі) і, навіть, рос­лин (повитиця, вовчок). Усі віруси - внутрішньоклі­тинні паразити. Паразитизм - приклад антагокістичних взаємо­зв’язків між організмами: хазяїн за допомогою імунних та інших захисних реакцій намагається по­збутися паразитів, а ті, у свою чергу, - їх послабити або повністю нейтралізувати. В деяких випадках паразити так впливають на імунну систему хазяїна, що вона не розпізнає їх як чужорідні об’єкти і не ви­робляє проти них захисні реакції.

Протягом спільного історичного розвитку паразит і хазяїн пристосовуються один до одного, і гострота їхніх антагоністичних взаємозв’язків зменшується, це пояснюється тим, що передчасна загибель хазяї­на може спричинити і загибель паразита. Тому па­разити, в яких зв’язки з організмом хазяїна виникли еволюційно відносно недавно (наприклад, людина і вірус СНІДу) або невластиві йому, як правило, зав­дають більшої шкоди, ніж ті, що пройшли з орга­нізмом хазяїна тривалий шлях спільної еволюції (наприклад, бичачий ціп’як і людина).

Існування в такому специфічному середовищі, як організм хазяїна, зумовлює формування у паразитів особливих пристосувань. Оскільки фактори зовніш­нього середовища впливають на паразитів пере­важно через організм хазяїна, в них спостерігають спрощення або повну втрату певних органів чи їхніх систем (травної, нервової, органів чуттів). Натомість, у паразитів, як правило, добре розвинені органи при­кріплення (присоски, гачки тощо) і статева система (наприклад, у члениках деяких видів стьожкових червів закладається від 2 до 14 наборів чоловічих і жіночих статевих органів). Тому для більшості пара­зитів характерна значна плодючість. Наприклад, самка людської аскариди відкладає за добу до 240 тис. яєць, а бичачий ціп’як протягом усього життя (до 18 років) - понад 10 млрд. Це пояснюється загибеллю великої кількості паразитів ще до завершення їхнього розвитку. Багатьом паразитам властиві складні життєві цик­ли, які супроводжуються зміною різних поколінь, хазяїв і середовищ життя, що забезпечує їхнє вижи­вання та розповсюдження.

Безсумнівно, паразити відіграють певну роль у природних угрупованнях організмів. Одні з них, які мало шкідливі для місцевих видів, можуть спри­чиняти тяжкі захворювання особин тих видів, які нехарактерні для даних угруповань. Наприклад, паразитування одноклітинних тварин - трипанозом
у крові антилоп не спричиняє тяжких наслідків, але, потрапивши в організм людини, вони призво­дять до смертельно небезпечної сонної хвороби. Так паразити ніби «захищають» екосистеми від проник­нення нових видів. Інші паразити, шкідливі для видів місцевих екосистем, регулюють їхню чисельність, запобігаючи надмірному зростанню густоти попу­ляцій хазяїна (наприклад, збудник чуми в поселен­нях бабаків, чорних пацюків та інших гризунів).

Комен­салізм - такий тип взаємозв’язків між організмами різних видів, за якого один із них (коменсал) використовує іншого (хазяїна), його житло, залишки їжі чи про­дукти життєдіяльності, не завдаючи йому помітної шкоди. Проте і користі коменсал організму хазяїна не приносить. Прикладом коменсалізму може слугувати оселення невеликого краба (пінікси) в ман­тійній порожнині двостулкового молюска (гребінця), де він живиться залишками їжі хазяїна.

Коменсалізм може відбуватись у формі квартирантства або нахлібництва. В першому випадку коменсал використовує для оселення організм хазяї­на чи його житло, в другому - живиться залишками його їжі чи продуктами його життєдіяльності.

Мутуалізм - такий тип співіснування різних видів, від якого вони дістають взаємну користь. Часто види, які перебувають у мутуалістичних взаємозв’язках, не можуть існувати один без одного. Наприклад, деякі одноклітинні джгутикові постійно мешкають у кишеч­нику комах (тарганів, термітів тощо). Джгутикові ви­робляють особливі ферменти, які розщеплюють целюлозу до простих цукрів, що легко засвоюються організмом комахи. Постачаючи хазяїну поживні ре­човини, ці найпростіші знаходять у їхньому кишеч­нику їжу й захист від дії несприятливих умов довкілля. Якщо комах штучно позбавити найпрості­ших, вони загинуть від голоду навіть за достатньої кількості целюлози в їжі, оскільки ферменти, які роз­щеплюють цю сполуку, самі не виробляють.

Іншими прикладами мутуалістичних взаємозв’я­зків слугують відносини актинії і рака-самітника, а також бульбочкових бактерій і корене­вої системи бобових рослин. Так, рак-самітник для актинії є засобом пересування, що краще забезпе­чує її їжею, актинія, завдяки своїм жалким кліти­нам, забезпечує надійний захист рака. Бульбочкові бактерії, які оселяються в клітинах кореневої систе­ми бобових рослин, постачають їм нітроген, тобто пе­ретворюють атмосферний азот на такі хімічні сполуки, які можуть засвоїти рослини. Бактерії, у свою чергу, одержують від рослин синтезовані ними органічні сполуки.